Стежками життя та творчості Василя Нагірного.

Так сталося, що з бігом часу ім'я Василя Нагірного, яке колись впродовж чотирьох десятків років не сходило зі сторінок галицьких газет, на сьогоднішній день майже невідоме. В часи радянської окупації його діяльність свідомо замовчувалася, адже серед галицьких архітекторів кінця ХІХ – початку ХХ ст., Василь Нагірний не тільки займав чільне місце патріота-націоналіста і громадського діяча, але й розробляв проекти для українських святинь — церков, що масово руйнувались комуністичною владою. Проте сьогодні, коли Україна стала незалежною державою, необхідно віддати належне людині, яка докладала всіх зусиль, щоб підняти національну культуру та мистецтво. Василь Нагірний зазнав багато критики, як від сучасників, так і від нащадків. Одні називали його архітектуру "банальною",¹ інші — сумнівною з мистецького боку.² Але завжди були і прихильники його мистецької творчості, що давали схвальну оцінку, як наприклад: Корнило Устиянович у 1902 р.,³ Василь Слободян у 1994 р.⁴ Метою цієї статті є не тільки оглянути величезний творчий доробок Василя Нагірного, але і детальніше описати його життя і громадську діяльність на основі знайдених двох його автобіографій і огляду періодики кінця ХІХ – поч. ХХ ст.

Народився Василь Нагірний в с.Гірне біля Стрия 11 січня 1848 р. Батьки, Степан і Анна Гриньовських, були середньої заможності господарі. Мати померла, коли Василю було півтора року. Після другого одруження батька, його опікуном стала баба (батькова мати), яка була не тільки годувальницею для онука але й життєвим наставником та порадником. Саме вона прищепила хлопцеві любов до своєї віри та народу.⁵ У своєму автобіографічному листі до І.О.Левицького у 1888 р. Василь Нагірний писав: "Батько і баба любили мене сироту то вже може аж забагато, бо коли на четвертому році мого віку звихнув собі ногу, не позволили поправити "щоби сирота не плакав, та щоби не взяли до війська", отже зостався я на ціле життя калікою на праву ногу".⁶

У 1866 р. після закінчення трьох класів реальної школи Василь Нагірний поїхав до Львова з метою продовжити навчання у четвертому класі. Приїхавши до Львова, не маючи ні знайомих, ні достатньо грошей на прожиття він був прийнятий до новоствореної бурси при "Народнім Домі". Проте, провчившись один чи півтора місяці в бурсі Василь покидає її і, не маючи можливості записатись до четвертого класу реальної школи, вступає на дворічні педагогічні курси, де навчається один рік. З початком нового шкільного року Василь Нагірний вступив до четвертого і п'ятого класу реальної школи і утримуючись з приватних лекцій закінчив її у 1870 р. У своїх спогадах Василь Нагірний писав, що навчання у вищих класах реальної школи належать до найприкріших у його житті. Йому бракувало всього, що було необхідне не тільки для навчання але й для життя. Він не мав ані однієї книжки, ані що їсти. Нераз жив кілька днів сухим горохом, купленим за кілька крейцарів. Під час тріскучої зими ходив у легкій, майже літній, одежині. Була крайня біда, однак охота до науки поборювала все лихо.⁷

Цього ж 1870 року вступив як слухач до "Технічної академії", де став членом товариств "Академічний кружок" і "Дружний Лихвар" і поставивши собі за мету злучити їх в один. Але його бажання не здійснилося, бо провчився в академії лише рік. Протягом того року йому вдалося дістати лекцію в приватній гімназії проф. Тшашковського, де викладав рахунки і руську мову. Заощадивши трохи грошей з заробітків у цій гімназії, після закінчення першого року, у вересні 1871 р. поїхав у Цюріх, де вписався на підготовчий курс до політехніки. У 1872 р. перейшов на відділ будівництва.⁸

Після закінчення навчання в політехніці у 1875 р. працював довший час у бюро свого професора Штадлєра в Цюріху при укладанні різних конкурсних проектів, пізніше в будівельному уряді у Вінтертурі при будові кантональної техніки, у приватного архітектора Шефера в Арав, а останні чотири роки перебування в Швейцарії (до 22 серпня 1882 р.) у будівельному уряді в Цюріху.⁹

У 1879 р. в Цюріху Василь Нагірний брав активну участь в заснуванні слов'янського товариства "Славія", яке очолював протягом наступних трьох років перебування в Швейцарії.¹⁰ А перед від'їздом до Львова товариство влаштувало на його честь музично-декламаторський вечір. Крім товаришів "Славії" на вечір прийшла значна кількість знайомих і друзів різних народностей, близько 150 осіб. Всі сердечно прощалися з Нагірним, бажаючи йому щастя на рідній землі.¹¹

У кінці липня 1882 р. Нагірний виїхав залізницею св.Готарда з Цюріха до Мілану, звідси по кількох днях побуту до Венеції, де спинився на чотири дні, а з Венеції морем до Триєсту з наміром виїхати через Белград і Чорне море до Одеси, а звідти до Києва і Львова, здійснивши, таким чином, подорож до омріяного Києва. Але російський консул у Триєсті не захотів візувати йому паспорт. Після кількох днів перебування в Триєсті Нагірний поїхав до Будапешта, а потім на Перемишль. 25 серпня 1882 р. Василь Нагірний прибув до Львова,¹² де про його приїзд вже повідомляли газети.¹³

Приїхавши до Львова, Василь Нагірний закохався в Марію Антонину Дудикевич, доньку пароха, властителя селища Рудно Євгена Дудикевича і 25 листопада 1884 року одружився з нею.¹⁴ У них було четверо дітей. Найстарший — Євген, після закінчення політехніки став відомим архітектором і гідно продовжував справу церковного будівництва в Галичині, так вдало розпочату батьком. Євстахій, скінчивши Торговвельну академію, був інспектором "Народної Торгівлі". Донька Анна вийшла заміж за суддю Сафата Рубиновича. А наймолодша — Софія, скінчила факультет філософії в університеті. Саме їй потрібно завдячувати тим, що зберегла й дозволила видрукувати спомини батька, написані на її прохання в останні дні трудового життя вже дрижачою невпевненою рукою.¹⁵

Можливо саме ця близькість до релігійних кіл спонукала Василя Нагірного до величезної творчої праці, що налічує більше 200 проектів церков¹⁶ і безліч побудованих церковних споруд.¹⁷ Адже з Євгеном Дудикевичем його єднали не тільки родинні зв'язки, але і спільна ідея піднесення добробуту і культури українського народу. Їхня плідна співпраця тривала впродовж п'ятнадцяти років аж до смерті Євгена Дудикевича 13 вересня 1897 р. у віці 63 років.¹⁸ А почалася з організації товариства "Народна Торгівля", перші загальні збори якого відбулися 5 липня 1883 р. Головою цього товариства було обрано о.Євгена Дудикевича, його заступником став Северин Держко, а до членів Ради увійшли: Лев Павенцький, Василь Нагірний, Корнило Устиянович і Іван Костецький.¹⁹ З початком листопада, Рада товариства "Народна Торгівля" обрала свою дирекцію до якої увійшли Василь Нагірний, Аполлон Ничай і Северин Держко.²⁰ А 26 листопада, відбулася посвята "Народної Торгівлі".²¹

Проте економічні питання його цікавили й раніше. У 1883 р. його було вибрано до Ради керівництва "Общерільного кредитового заведения" у Львові,²² в якому він був до 1885 р.²³ А в червні 1883 р. виступив на другому Народному Вічу Русинів з рефератом про економічні справи краю, котрий йому допоміг підготувати Іван Франко,²⁴ з яким вони були довший час сусідами при вул. Ліндого і звертали на себе увагу місцевої поліції.²⁵

У 1884 р. Василь Нагірний засновує товариство руських ремісників "Зоря", куди його одноголосно було обрано головою.²⁶

У 1884 р. Нагірний взявся до організації товариства "Дністер". Для цього знадобилися певні хитрощі і ризик. Ось як він сам описує ці події: "...Ніхто не вірив у те, щоб правительство дало Русинам концесію на асекураційне товариство, а навіть не вірив у те, щоб Русини потрафили вести таке товариство та щоб взагалі могло воно вдержатися. Аби дістати підписи на статуті й його поданню, запросив я до себе на вечерю пп.: проф. Д-ра Олексу Огоновського, члена Краєвого Відділу д-ра Дамяна Савчака, проф. Гладиловича Дамяна, радника суду й бувшого члена Відділу Краєвого Теофіля Бережницького, редактора "Діла" Івана Белея, посла Юліана Романчука, посла о.Гаморака і посла Гурика. Після вечері сказав я їм, в якій цілі я їх запросив і запропонував їм до підпису статут і подання. Це викликало між моїми гістьми досить немилу ситуацію, одначе на заяву д-ра Огоновського, що, хоч не вірить в успіх цього підприємства, але не випадає відмовити моєму проханню, бо, як сказав: "Це є Нагірного ідея фікс". Підписали запропоновані їм папери і на мою пропозицію вирішили, що все має йти на руки члена Відділу Краєвого д-ра Дамяна Савчака, бо це була тоді між ними найважливіша фігура".²⁷

У 1885-1890 рр. Василь Нагірний обіймає посаду головного редактора газети "Батьківщина", де як фахівець вміщує кілька статей, що стосуються будівництва: "Як класти помости, аби охоронити їх від гриба",²⁸ "Коли рубати будівельний матеріал?",²⁹ "Дещо про будову церков",³⁰ "Дім громадський".³¹

У 1886 р. виходить з друку його "Порадник для крамниць", де Нагірний розповідає про "Народну Торгівлю", та докладно описує як відкрити власну крамницю, які кошти для цього потрібні, а також подає зразки необхідних документів.³² Відомий львівський міщанин Михайло Галібей, в одній зі своїх публікацій, навіть назвав Нагірного "батьком галицької кооперації".³³

3 жовтня 1899 р. за його ініціативою засновано товариство з обмеженою порукою під назвою "Народна Гостиниця", яке 25 листопада 1899 р. було зареєстроване. Цим товариством він задумав осягнути таку ціль: дати нашій молоді змогу "вивчитися готелевого промислу, каварняного і шинкарського".³⁴ "В теперішніх часах всестороннього економічного розвитку, — писав Василь Нагірний про "Народну Гостиницю" у газеті "Діло" за 1905 р., — лише той народ може успішно обстоювати своє національне існування та свій культурний і політичний розвій, що вспіває на всіх полях економічної діяльності здобути собі самостійність та визволитися з-під економічної залежності від чужинців."³⁵ Доречно зауважити, що цей вислів є не менш актуальним в нинішній економічно скрутний час.

Нагірного турбувало життя українців в усіх його аспектах. Особливу увагу звертав він на освіту та виховання дітей. Так у 1892 р. Нагірний власним коштом видає книжечку на 13 сторінок: "Дещо про лад в громаді", де дає 19 порад, що на його думку є найважливішими для сільського добробуту. Серед них на чільне місце ставить вибір чесної і розумної громадської старшини і добру освіту в школах та читальнях.³⁶ У 1894 В.Нагірний засновує і до 1900 рр. головує у гімнастичному товаристві "Сокіл".³⁷

Особливу увагу Василь Нагірний надавав вихованню власних дітей, для яких був завжди турботливим батьком. Він фомує собі гідну заміну в особі старшого сина — Євгена. Під батьківською опікою Євген Нагірний не тільки здобуває освіту архітектора, але і утверджується як спеціаліст.³⁸

Одразу після приїзду до Львова восени 1882 р. Нагірний взявся до роботи над проектуванням церков. Перша церква, взірцем для якої послужив Софійський Собор в Царгороді, була побудована в Яричеві Малому.³⁹ Пізніше з його бюра вийшли проекти для будівництва церков в Перегинську, Луці, Ракові, Черневі, Вороблику, Острові біля Кристинополя, Олеську, Мостах Великих, Завалові та інші дрібні роботи, як проекти іконостасів та і парохіяльних будиночків.⁴⁰

У листопаді 1883 р. Василь Нагірний поїхав у Київ, куди його манив східний стиль церковних будівель⁴¹ і саме місто. Пробув там шість тижнів. Оглянув усі церкви і Печерську Лавру з її підземеллями. На нього це справило величезне враження, як на західняка, що він "є вже в іншому світі і тільки мусить жалувати, що цей стиль так недбало трактують на заході в викладах з історії архітектури. В моїй практиці, як архітекта, бажав я бодай у дечому перенести цей стиль у Галичину, одначе матеріальні середники наших сільських громад на це не позволяли, бо тут завжди йшло про те, щоб церковна будівля була обширна, але дешево коштувала".⁴² Такий висновок ймовірно зробив Нагірний після церкви в Лисятичах, що на Стрийщині, де було зроблено два проекти реконструкції: один у формі базиліки, що був дешевший, а інший з банею — дорожчий. Комітет вибрав церкву з банею, а ціну від проекту з базилікою.⁴³

По приїзді до Львова Василь Нагірний виготовив проекти і кошториси церков у Хоросному, Сколе, Банюнині, Білому Камені, Вороблику, Мостах Великих,⁴⁴ а з 1 лютого 1885 р. відкрив технічну контору при вул.Городецькій, 39 на другому поверсі для виготовлення проектів на будівлі, робіт сніцерських, столярських і т.п., а також кошторисів, розрахунків і всякого типу технічних робіт.⁴⁵ Можна тільки дивуватись неймовірній енергійності і працьовитості цієї людини, адже на 1898 р. припадає закладення вже 54-ї його церкви (в Яворові),⁴⁶ а до 1902 р. Василь Нагірний виготовив проекти для сотні церков, вісімдесят три з яких муровані.⁴⁷ А всього за його проектами побудовано більш як 200 церков.⁴⁸ Враховуючи специфіку архітектурної творчості,⁴⁹ не можливо зібрати повний перелік усіх його проектів церков. Деякі з них, на жаль, залишилися тільки на папері,⁵⁰ частина, рідкісних за своїм об'ємно-просторовим вирішенням, була зруйнована ще під час першої світової війни.⁵¹ Велику роботу в цій ланці зробив Василь Слободян,⁵² проте його перелік не є повний.⁵³ На основі цих проектів утворився відомий "нагірянський" стиль, що базується на візантійському.

Доречно тут зауважити, на противагу багатьом критикам, що мова не йде про сліпе копіювання, а тільки про збереження традицій обряду, "а зв'язок нашого обряду зі сходом, — пише Нагірний, — маркується банею, котра, хоч з бігом часу набирала різні форми, а все ж лишилася на наших церквах і завершує їх так, як завершувала святині Візантії."⁵⁴ Церква перш за все "має мати характер святині"⁵⁵ і "таку форму, яка для нашого обряду відповідна і яку лишили нам батьки наші."⁵⁶ Він пише, що дуже часто до будівництва беруться "пройдисвіти", котрі, мало того що обкрадають громаду, переробляють проект на свій лад (що не тільки не додає естетичного вигляду, але й загрожує заваленням),⁵⁷ а також "напихають нам чужі для нас невідповідні форми церков і нищать наш питомий стиль церковний."⁵⁸ Нагірний звертає увагу, що "ми знаходимо досить багато церков, яких від костелів не відрізнити."⁵⁹

Виходячи зі свого практичного досвіду Нагірний дає поради з будівництва: "Кожна будівля повинна так поставленою бути: 1) щоби відповідала цілі, для якої ставиться; 2) повинна бути хорошою, тобто щоб на око людське робила приємне враження, або аби людям подобалася; 3) щоби була тревала і небагато коштувала."⁶⁰ Особливо "треба тут брати під увагу властивості матеріалів, бо те що виконується наприклад з дерева, не конче дасться виконати з каменя і навпаки."⁶¹

Одна з найгарніших мурованих п'ятибанних церков Нагірного в Тухлі.⁶² Також церкви на п'ять бань побудовані також в Черневі⁶³ (за зразком Софійської церкви в Царгороді),⁶⁴ Вороблику Королівському,⁶⁵ Східниці, Мостах Великих,⁶⁶ Берездівцях,⁶⁷ Олеському⁶⁸ та інших місцевостях. Найбільша — в Яворові.⁶⁹ Ще одна церква в Судовій Вишні,⁷⁰ проект якої дуже схожий до Яворівської, на жаль, так і не побачила світ. Проте, не можна виключати можливість наявності інших церков. Наприклад, церква Різдва Пресвятої Богородиці в м.Долині, на Івано-Франківщині, була побудована у 1896 р.⁷¹ Вона не згадується в переліку нагірянських проектів, що був опублікований у 1898 році в газеті "Діло".⁷² Проте за планувальним та об'ємно-просторовим вирішенням, вона майже ідентична з проектованою церквою в Судовій Вишні⁷³ і Яворові. Різниця лише в меншій кількості архітектурних деталей і відповідно в ціні (Яворівська церква коштувала 45000 зр.,⁷⁴ а Долинська — 30000 зр.⁷⁵). Слід зауважити, всі ці церкви були зпроектовані близько 1890 р.⁷⁶ Звідси можна припустити, що церкву в Долині також побудовано за проектом Василя Нагірного. А через те, що вона була дешевшою за попередні, її могли випустити з уваги. Хоча не можна теж виключати, що хтось з інших архітекторів запроектував цю церкву за нагірянським зразком. Цей список можна було б продовжити церквами в с.Стоки, с.Мерещів, с.Чишки, с.Полтва, с.Острів (біля Буська) які мало чим відрізняються від церкви Покрови Пресвятої Богородиці в Повітному. Але хочеться більше зупинитися на церквах, котрі безсумнівно належать Василю Нагірному.

До таких відноситься вже згадана церква в селі Повітне,⁷⁷ що біля Городка, мурована, побудована 1901.⁷⁸ Будівництво почалося в 1900 р. заходами о.Володимира Лотоцького. На той час в Повітні проживало трохи більше за 600 душ.⁷⁹ Церква невеликих розмірів, орієнтована на Схід, розміщена на горбку, під яким, внизу, тече річка. Споруда хрещата в плані, з північного та південного боків до апсиди примикають захристія та ризниця. Апсида має ззовні восьмибічну форму, а з середини — півкруглу. Головна нава перекрита восьмибічною банею, що спирається на четверик. Бічні ремена прямокутної форми з вікнами з боків. По правий бік бабинця розташовані сходи на хори. Майже едентичні за об'ємно планувальним вирішенням були побудовані в Держеві, Чесниках, Дегові, Миклашеві, Женеві.⁸⁰

Гарна мурована церква св.Дмитра в с.Дмитре біля Щирця, побудована 1898 р.⁸¹ хрещата в плані, має вісім гранчастих пілонів на кутах рамен: Церква середніх розмірів не орієнтована, розміщена на горбі. Хрещата в плані з гранчастими пілонами на кутах рамен. Головна нава перекрита восьмибічною банею на четверику. Бічні рамена прямокутної форми з вікнами по боках. За своїм планувальним вирішенням подібні: церква св.Дмитра, в селі Мальчиці,⁸² побудована 1908 р.,⁸³ церква Воздвиження Чесного Хреста в Підгородищі з 1908 р.,⁸⁴ церква св.Миколи в Лучинцях 1903 р. будівництва⁸⁵ і церква Преображення Господнього в Сасові 1898 р.⁸⁶ Остання відрізняється лише восьмибічною апсидою.

Мальовнича церква в м.Славське, подібна до попередньої, викликала у 1917 р. гостру критику поляка Др.М.Орловича, який заявив, що в цієї споруди "банальна архітектура".⁸⁷ Проте, хіба міг чужинець гідно оцінити культуру народу, який він пригноблював, і про який нічого не чув, а знав лише про існування народних вишивок, що так їх любили оглядати "польські пані".⁸⁸

Церква св.Михайла в Ставчанах,⁸⁹ мурована, побудована 1910 р., відбудована 1928,⁹⁰ невеликих розмірів розміщена на рівнині при дорозі, орієнтована на Схід,. Споруда хрещата в плані, з північного та південного боків до півкруглої апсиди прилягають захристія та ризниця. Головна нава перекрита хрестовим склепінням з восьмибічною банею. Бічні рамена прямокутної форми з вікнами по боках і гранчастими пілонами на кутах.

Величава церква св.Івана Богослова в селі Суховоля,⁹¹ мурована, побудована 1912 р.⁹² розташована на рівнині. Споруда хрещата в плані, орієнтована, з північного та південного боків до півкруглої апсиди прилягають захристія та ризниця. Головна нава перекрита хрестовим склепінням з круглою банею. Бічні рамена прямокутної форми з вікнами по боках. Церкви з аналогічним об'ємно-просторовим вирішенням побудовано також в Гнилиці, Гологорах та Лисичинцях.⁹³

Дуже своєрідна за планувальним вирішенням, величава церква Покрови Пресвятої Богородиці, розміщена на краю містечка Бібрка,⁹⁴ мурована, побудована 1906 р.⁹⁵ Симетрична відносно повздовжньої осі, з великою банею над головною навою, в основі якої лежить квадрат. Бічні рамена мають півкруглу форму. Головна та бічні апсиди мають вигляд стиснутих циліндрів. По периметру бабинця розміщені хори, на які ведуть гвинтові сходи з правого боку.

Неменш оригінальні однобанні церкви за проектами Василя Нагірного побудовано в Надітичах, Жовчеві⁹⁶ та Білому Камені.⁹⁷

Своєю вишуканістю вражають трибанні церкви в Миколаєві (біля Винник), Утішкові та Перегноєві. В Банюнині також була побудована трибанна церква з гранчастими бічними раменами,⁹⁸ але підчас Першої Світової війни була значно ушкоджена⁹⁹ і пізніше відбудована у зміненому вигляді. Для села Речичани В.Нагірний також виготовив проект трибанної церкви.¹⁰⁰ Проте побудовано було однобанну, хрещату в плані церкву, невеликих розмірів, що стоїть на рівнині, орієнтована на Схід.

"...Нині заступив різьбаря столяр, а маляра монахійська машина. Війдеш до церкви, бачиш дрантливу, поклеїну, сокирою майже обтесану і позолоткою обліплену роботу, котру доповнено машиновими образами, на покорченій блясі. Є галерея образів, але рук артиста тут не було. Так само в переважній части має ця річ і з архітектурою церкви. Купа цегли уложена без форми, без знання; а з тої купи цегли могла уміла голова вивести чудово хороший і всім правилам архітектури відповідаючий будинок навіть за тої самої ціни, тільки треба було старатися придбати собі поняття краси і красу полюбити. Всі народи, будуючи дім для свого Бога, напружували всі свої фізичні і умові сили на те, аби він був величавий; бо се мешканє, Бога, а разом з тим свідоцтво того, на якому ступіню культури народ стоїть. Вчимося нині в школах грецької мови, бо греки мали філософів і вчених; учимося однако і грецької архітектури, бо у них справді була архітектура. Греки нині неважний народець, а архітектура і скульптура їх в помислі і в виконанні справді велитенські і такими зостануться. А нехай би нині політика перейшла над Грецію до порядку дневного, історія штук красних не смії токо учинити. Греція буде все Мекою для артистів і істориків. Пантеон атенський — то не галицка горальня!

Машина монахійська — діло новочасне — товче тисячі образів щоденно не для штуки, а для наповнення кишень її власника. Машина товче орази, жид ними торгує, а ми перед ними б'ємо поклони... Ми повинні намагатись з іншої точки подивитись на штуку як дотепер, а це приведе нас до того, що доми наші не будуть заповнюватись німецькою тандитою, тільки роботою та помислами людей своїх, на яких бачити будемо силу нашої животности і поступу в штуці... Попри теперішніх наших артистах стануть до роботи нові сили, відкриються нові таланти, котрі нині може ще в чорну землицю зерно кидають, — утвориться школа руської штуки, а тим самим і руська штука займе приналежне їй місце між творами духа інших народів".¹⁰¹ Так могла висловитись людина, яка по справжньому вболіває за долю національного мистецтва.

На перших зборах "Товариства для Розвою Руської Штуки" 3 листопада 1898 р. Василя Нагірного одноголосно вибрано головою цього товариства.¹⁰²

На першій виставці "Товариства для Розвою Руської Штуки" у 1898 р. Василь Нагірний представив проекти церков, проект купелевого заведения "Лімниця" в Підлютім, проекти іконостасів і проект неба для п'ятибанної церкви у Вороблику.¹⁰³

Товариство поставило собі завдання в §2 статуту: дбати про розвій руської штуки взагалі, а особливо: малярства як церковного, так і світського.¹⁰⁴ Воно знаходилося у Львові на вул.Чернецького, 26 і виконувало роботи з артистичного малярства, різбярства і золотарства за проектами своїх членів, а саме: образи релігійні до іконостасів, вівтарі, хоругви, на тетрапод, плащаниці та ін., а також картини до кімнат: історичні портрети з натури і фотографії, краєвиди, натюрморти тощо. Виконувало з дерева кивоти, іконостаси, вівтарі, образи і хрести процесійні, сповідальниці; будь-які роботи золотарські, внутрішнє оздоблення церков, виготовлення проектів церков, каплиць. Метою Товариства було: піднести нашу штуку і витворити руську школу штук красних. "Поручаючи про це чисто руське Товариство патріотичній опіці."¹⁰⁵

"Товариство для Розвою Руської Штуки" дало величезний поштовх відродженню і розвитку мистецтва у Галичині. Важко навіть осягнути той внесок, що зробив Василь Нагірний у нашу культуру. Як бракує нам сьогодні такої талановитої і діяльної людини. Як багато він зміг би зробити для утвердження української державності та культури. Проте людина не вічна. Помер Василь Нагірний 25 лютого 1921 р. у Львові. Величаві похорони відбулися 27 лютого.¹⁰⁶

Якщо сто років тому, архітектура Василя Нагірного не привертала до себе належної уваги, то сьогодні, коли з'явилося багато церковних споруд, що не сприймаються віруючими як святині, його творчість постає зовсім в іншому світлі. Виявилось, що збудувавши цілком нову об'ємно-просторову форму, ми не можемо відразу перебудувати свідомість тисяч парафіян і заставити їх молитися в чужому для них середовищі, яке не базується на давніх традиціях. Саме таким пошуком нового, але на основі історично складених канонів, займався наш славетний архітектор. Він щиро вірив: "Дасть Бог, що з бігом часу і з розвитком наших сил умислових витвориться на основі наших мотивів наш спеціальний руський стиль будівельний в тім напрямі належить трудитися... До створення нового стилю треба геніїв мисли, треба можних покровителів їх і треба цілих століть часу".¹⁰⁷